Чому важливо говорити «людина з інвалідністю»

Сьогодні рекомендовано використовувати принцип «person first language», де на першому місці стоїть людина, а вже потім характеристика, якщо її потрібно зазначити.

Коректно говорити: «людина з інвалідністю», «людина з фізичними, сенсорними, психічними чи інтелектуальними порушеннями», «людина з порушеннями опорно-рухового апарату» або «людина з порушеннями рухової функції». Такі формулювання не зводять особистість до однієї ознаки й не створюють стигми.

Натомість вислови на кшталт «інвалід», «людина з обмеженими можливостями», «людина з особливими потребами», «каліка», «особлива людина», «неповноцінний», «неповносправний» є некоректними або образливими. Багато з них формують уявлення про меншу цінність людини або наділяють її ярликами, яких вона не має.

Поширене словосполучення «обмежені можливості» також є невдалим. Обмеження маємо всі: ніхто не здатний підняти надмірні ваги чи долати надлюдські дистанції без зупинки. «Особливі потреби» – так само хибна конструкція, адже різні потреби є в кожного: від сонцезахисних окулярів до зручного графіка роботи. Пандуси та ліфти – не «особливість», а стандартна інфраструктура, потрібна багатьом людям.

Окремо варто зазначити, що термін «неповносправність», який інколи зустрічається у судових рішеннях, не є юридично визнаним в Україні та є калькою з польської. Люди з інвалідністю працюють, навчаються, створюють сім’ї та живуть повноцінним життям, тому такий термін є некоректним.

Коректна мова формує повагу. Використовуймо її щодня – не лише у професійному середовищі, а й у повсякденних розмовах.

Джерело: Ініціатива «Без бар’єрів»